Бути чи не бути… магістром?

Те, що практично всі випускники шкіл сьогодні намагаються отримати вищу освіту – загальновідомий факт. Однак останнім часом поширилась нова тенденція серед молоді: здобувати ступінь магістра.

Левову частку випускників ВНЗ не вдовольняє дипломом бакалавра чи спеціаліста, тож вони йдуть у магістратуру. При цьому вони готові викласти кругленьку суму за навчання (адже обсяг держзамовлення в магістратуру не великий), і ще один рік ходити на заняття і писати диплом.

Чим приваблює магістратура сучасних студентів, і що корисного вона їм дає? Спробуємо розібратись у цьому питанні.

Ірина закінчила магістратуру історичного факультету ЧДПУ ім. Шевченка. Вона вирішила займатись науковою роботою, поглибити свої знання і вступити в аспірантуру. Проте, за словами дівчини, серед її знайомих дуже багато студенток, які вибрали навчання в магістратурі, щоб уникнути розподілу і не їхати на село.

«Звісно, щоб уникнути розподілу, можна перевестись на заочну форму навчання на останньому курсі або підписати тристоронню угоду про працевлаштування. Але за моїми спостереженнями, багато дівчат вступають для цього в магістратуру. При цьому вони не збираються надалі працювати за спеціальністю чи йти в науку», - сказала вона.

Варіант другий: Страх не витримати конкуренцію на ринку праці з дипломом бакалавра чи спеціаліста

Анатолій отримав ступінь бакалавра в Чернігівському радіомеханічному технікумі. Але для того, щоб краще конкурувати на ринку праці, хлопець збирається продовжувати навчання. «Багато моїх знайомих продовжує навчання в Чернігівському технологічному інституті, щоб отримати хоча б спеціаліста. Я думаю, краще закінчити магістратуру, можна навіть у якомусь філіалі. Цей диплом допоможе у роботі і кар’єрі».

Людмила Ревенок, випускниця філологічного факультету Ніжинського державного університету імені Гоголя вважає, що диплома бакалавра достатньо, щоб влаштуватись на нормальну роботу не за спеціальністю.

«Все залежить не від диплома, а від особистих якостей та умінь. Я, наприклад, працювала менеджером фітнесклубу і дизайнером в Києві. Зараз я працюю оформлювачем інтерєру у відомого Київського фотохудожника. Жодного разу у мене не вимагали подивитися мій диплом і не розпитували якихось подробиць. Достатньо було того, що я маю вищу освіту. Магістратура потрібна тим, хто бачить науку чи роботу за спеціальністю своїм поликанням. Після бакалавра я збиралась навчатись на спеціаліста, але потім передумала, коли дізналась, що через деякий час цього ступеня не буде – залишиться лише бакалавр і магістр», - прокоментувала Людмила.

Варіант третій: Поглибити знання

В інтерв’ю журналу «Український тиждень» (№29 17-23 липня) міністр освіти Іван Вакарчук також порушив тему масової моди на магістратуру. На його думку, українські студенти і викладачі переважно не усвідомлюють, що магістерська програма – це підготовка до наукової діяльності, а не просто щось якісно краще за бакалавра. «Наразі в нас склалася така ситуація, коли всі хочуть стати магістрами, - говорить Вакарчук. - Але магістр – це вже як перший науковий ступінь, і ми повинні розробити справжні магістерські програми».

На заході існує така тенденція: обидва ступені – і бакалавр і магістр є повною вищою освітою, однак бакалавр орієнтований на практику. А от ступінь магістра (Master of Arts, Master of Science) дає право викладати в університеті і передавати свої знання іншим, а також більш творчо виконувати свою роботу. В Україні ж роботодавці і колеги часто ставляться однаково до співробітників бакалаврів і магістрів і не дають проявити ініціативу.

Прикладом може бути історія Оксани Куліш, випускниці магістратури Ніжинського державного університету. Дівчина влаштувалась по спеціальності – у школі м.Славутич читати українську мову і літературу. Одного разу вона намагалась довести вчительці, що має більш правильне трактування літературного твору і методики його викладання. Вичерпавши всі аргументи, дівчина сказала, що вона магістр, і це також має підтверджувати її компетентність. На ці слова вчителька відповіла: «Дєвочка, а кто щас нє магістр???».

Про популярність магістратури та сенс навчання у ній мені погодились розповісти фахівці Чернігівських ВНЗ: виконуючий обов’язки ректора Чернігівського державного технологічного університету Петро Чередніченко, та декан психолого-педагогічного факультету ЧДПУ імені Т.Шевченка Микола Скок.

Петро Чередніченко, доктор технічних наук, професор:

- Дійсно, освіта в Україні скоро буде двоступенева – бакалаври і магістратура. За кордоном спеціаліста немає, і у нас цей ступінь також ліквідується. Але в магістратуру, в тому числі у Європу, вступають одиниці, які здатні займатись науковою діяльністю.

У нас при кожній кафедрі також є магістратура на умовах держзамовлення і контракту. Зазвичай кількісно це 10% від студентів-бакалаврів. Претендувати в магістратуру можуть люди, які мають середній бал у навчанні не нижче «4». Враховується також оцінка бакалаврської дипломної роботи і рекомендація кафедри. Студенти, які навчаються з минулого і з цього року, вже не матимуть диплому спеціаліста. Але це не означає, що всі бакалаври зможуть піти на магістра. Ми набиратимем тільки найбільш обдарованих.

- Петро Івановичу, магістратура потрібна тим, хто буде займатись далі науковою діяльністю, чи також і тим, хто піде працювати за спеціальністю?

- Це суперечливе питання, воно до кінця не з’ясоване навіть на рівні міністерства. Але звісно диплом магістра цінується вище, випускник магістратури може працювати викладачем. Та й за кордоном котується диплом магістра, а не спеціаліста.

- Бакалавр сьогодні для нашої ментальності – це щось незрозуміле. Більше того, у жодному державному акті не прописано щодо бакалавру – що це і як його можна розглядати. Якщо прийти в школу з бакалавром – можна і не влаштуватися, лише з дипломом спеціаліста чи магістра. Іншими словами, хоча сьогодні ступінь бакалавра вважається вищою освітою, але статусу у суспільстві, визнання з боку державних структур вона ще не має.

Що ж до магістра – це нове для нашої освіти поняття. Ми взяли цей зразок із західної школи і наклали на наші реалії, і через це є багато незрозумілих моментів. Наприклад, магістратура передбачає написання серйозної наукової роботи. І на це варто було б відвести два роки навчання. Але в Законі про вищу освіту чітко прописано: вища освіта триває 5 років. Держава фінансує тільки 5 років навчання, шостий рік вже не може, відтак ми не можемо навчати на держзамовленні у магістратурі студентів 2 роки.

Молодій людині, яка не має досвіту життя і чіткого уявлення про своє місце у світі, виявляється зовсім непросто визначитися: чи бути, чи не бути магістром. Розпочати карєру чи продовжити навчання. Ми достеменно не знаємо, який процент студентів іде в магістратуру, щоб займатись наукою, який – щоб «відкосити від армії» чи не їхати по розподілу. Але дуже хотілося б, щоб рівень знань кожного випускника був достатньо високим, щоб не посоромити звання магістра.