Плаче за мною пустеля...
Я сьогодні без Тебе,
наче
Антонієві печери
без людської ходи.
Ти лишав по собі
місто осіннє й гаряче,
Коли у місто гаряче
сунули холоди.
Ти лишав по собі пісками борги не сплачені,
Тими, що нам не належали,
залежані на берегах.
Чи долюбити їх тінню
кличе пустеля й плаче,
Чи відлюбити останніх
в цьому сезоні комах...
Дивно –
за декілька днів
буде усе інакше,
Дивно –
димом пливуть тумани
і звідусіль,
Дивно так –
те, що пустеля вголос
дико й неправедно плаче,
Те, що Ти десь
і тримаєш
Тихі дощі на вустах...
***
Зелена гусене, тебе не може бути,
Отруйнице квітневої години.
Твої жорстокі спроби розчахнути
В моїй душі обіймів капустину.
Твоїх слідів непройдені тунелі,
І я у них частинами зникаю,
Коли гарячий вітер із пустелі
Кульбабами городи засіває.
Скажи мені, чому я відлітаю
Частинами, без тіла і волосся
До пам’яті і місяця Китаю,
Де все збулося?
Туди, де я набралася отрути.
Тебе не може бути, шовкопряде,
У світі нас обох не може бути.
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 8208 |
Додати коментар: