Останнє оновлення: 14:29 четвер, 23 травня
Літературний Чернігів
Ви знаходитесь: Культура / Література / Vkraina / Ладя Могилянська: двічі репресована українська поетеса
Ладя Могилянська: двічі репресована українська поетеса

Ладя Могилянська: двічі репресована українська поетеса

Ця публікація у другому числі (№102) літературно-мистецького щоквартальника "Літературний Чернігів" уже викликала зацікавлення у літераторів, літературознавців і краєзнавців.

Тому SVOBODA.FM друкує його, аби дослідники української культури в усіх куточках світу могли ознайомитися з ним в електронному вигляді.

Автор дослідження Владислав Савенок вивчав творчий шлях нашої землячки ще з другої половини 1980-х та публікував їх тоді у місцевій пресі.

ЛАДЯ МОГИЛЯНСЬКА: двічі репресована українська поетеса

Ім’я чернігівки Лідії (Ладі) Михайлівни Могилянської було на півстоліття викреслене з української літератури. Її розстріляли після відбуття одного терміну ув’язнення і другого арешту, 6 червня 1937 року у Москві… А народилася вона 6 листопада 1899 року, а через тиждень її хрестили у чернігівський Воздвиженській церкві, про що свідчать архівні записи…

Займаючись дослідженням розстріляних чернігівських літераторів і її творчості, зокрема, у другій половині 1980 років, розшукав багато матеріалів про неї у чернігівській і українській пресі, починаючи із 1919 року і закінчуючи 1929 роком. Тоді її уперше арештували…

Зараз, влітку 2023 року, випадково натрапив у своїх записах 90-х років виписки зі справи №41 П-6161-п обсягом 125 сторінок. Провадження почалося 12 січня 1929 року. Допоміг знайти цей зшиток чернігівський історик Олександр Добриця, який уже за часів незалежної України працював у якості речника СБУ у Чернігівській області. Він друкував у газеті «Чернігівські відомості», де я працював у той час, історії про чернігівський князів.

Із кінця лютого 2022 року в управлінні СБУ в Чернігівській області не існує того приміщення, де зберігалися справи репресованих. Споруда була знищена пожежею під час наступ росіян на Чернігів і обстрілів. Можливо ця справа Ладі Могилянської також загинула пожежі, якщо зберігалася там. Тому протоколи допиту поетеси і тих, про кого вона згадує, набувають особливого значення. Принаймні до цього часу, мені, як досліднику її творчості, не доводилося зустрічати їх опублікованими.

Протокол допиту від 16 січня 1929 року, в якому Лядя Могилянська розповідає про себе у моєму перекладі українською:

«Могилянська Лідія Михайлівна, 1899, уродженка … (щось пропущене – В.С.), співвласниця будиночка, з середньою освітою ( закінчила гімназію і пройшла 2 курси ІННО (інституту народної освіти - В.С)) заміжня, за професією журналіст, за посадою – опрацювальниця матеріалів в редакції «Червоний Стяг», безпартійна, (членкиня проспілки –В.С.) Спілки «Друкарів, адреса (проживання у Чернігові –В.С.) Михайлівський провулок,10.

Дитячі роки до 1907 року в Чернігові. Далі в Ленінграді навчалася у Василівськоостровській школі. Лютневу революцію застала там. У червні 1917 року приїхала в Чернігів.

У 1919 році вступила на службу в Наркомосвіти, де працювала до приходу Денікіна. Після розгрому – у дитсадку. У місцевій редакції працюю з перервами із 1922 року. Мала паралельно й інші служби. Працювала у драматичній студії в якості суфлера «Молодого театру». Заміжня за Віктором Івановичем Коновалом.

У Чернігові було коло українців, які збиралися у (художника Михайла –В.С.) Жука по середах. Входили я, Марко Вороний, Олександр Соколовський, Микола Ятченко, Дмитро Тась (працює в Києві «Пролетарська правда») Бардін (Трубін) Микола, служить в «Молодіжці», заходили Ананій Дмитрович Лебєдев (Лебідь – В.С.) – київський викладач у вузі . (Це відноситься до 1922 року - В.С.)

Після того - заміжжя 1923 року, помітно відстала від (літературного – В.С.) кола, яке розпадалося.

У кінці 1927 року до Чернігова приїхав Марко Вороний і мене з ним запросили виступити на літературному вечорі, влаштованому бібліотекою. Попутно з нами виступив і Селіванов – російський поет, з яким я того вечора і познайомилася. Він мені здався талановитим, цікавим і я йому дозволила заходити до мене».

Цей Селіванов заходив до Ладі Могилянської досить часто і вів свою лінію про тяжкий стан села. Перед тим, як продовжити цитувати справу, додам, що в цій справі проходила і Марія Федорівна Вербицька – онука поета Миколи Вербицького, одного з авторів журналу «Основа», який видавався у Петербурзі ще у 1861-1962 роках.

Так ось Марія Вербицька в інтерв’ю мені у 1988 році стверджувала, що Сєліванов був зрадником, а може і «засланим козачком» для організації цієї справи. Вона полягала начебто у створенні контрреволюційної організації , яка називалася «Демократичний Союз» і начебто ставила перед собою завдання «повалення радянської влади і підготування для цієї мети контрреволюційних друкованих матеріалів».

А в показаннях самого Селіванова говориться, що Ладя не була членом гуртка. Використовувався дише її «гектограф» - копіювальний прилад для розмноження машинописного або рукописного тексту.

Далі цитуємо протокол допиту Ладі Могилянської від першої особи:

«Кілька разів я відмовлялася (від зустрічей з гуртківцями «Демократичного Союзу» - В.С.) посилаючись на те, що не можу залишити дітей, а потім висловила несхвалення їх поглядам».

«Селіванова я вважаю українофобом, сама ж я українка націоналістка і ставлення організації до України мене не влаштовувало».

У це час Ладя була вагітною. Але не зважаючи на це слідчі дали згоду на утримання її у в’язниці.

З протоколу допиту від 18 січня 1929 року:

« У Харків з Чернігова виїхала 6 листопада 1928 року і назад повернулася 12 листопада. Мета поїздки – побачити свого чоловіка Коновали Віктора Івановича, безпартійного, який працює секретарем редакції газети «Наймит». За час свого перебування у Харкові я зустрічалася з Коломійцем Павлом ( з Конотопа)»

Могилянська пояснює , що познайомилася з ним під час організації літературного вечора Єсеніна в Чернігові. Часто зустрічалися. Листувалися. У серпні 1927 року з Києва до Чернігова приїздив рідний брат Ладі - Дмитро Могилянський – «Тась» і Коломієць «Сєвєрок».

«З Хвильовим Миколою Григоровичем (зустрічалась у Харкові - В.С.)з приводу видання своєї збірки у листопаді 1927 року. З Хвильовим познайомив батько у жовтні 1927 року. Більше з Хвильовим не зустрічалася. Батько його знав із 1924 року. По Києву знала викладача Лебедя Ананія Дмитровича. До Києва поїхав 2-3 роки тому. Знала Вороних. Рильського Максима Теодосійовича. Їх я знаю ближче, з ними зустрічалася, перебуваючи в Києві. У батька, в Києві, зустрічала: Бєлого, Вольта, Зерова Миколу Костянтиновича, Филиповича, Осьмачка, Косинку Григорія.

По Харкову знала Сосюру (поверхово), Пилипенко Наталю – артистку «Березолю», Поліщука Валер’яна, Свашенка Петра. В Одесі – Жука Михайла Івановича».

До речі, серед тих, хто проходив по страві «Демократичного союзу» , згадується 18 чоловік. Вони записані у справі: Євсеєнко, Бар, Брегін, Гордон, Тусевич, , Гуля-Яновський, Буленок, Рублевський, Могилянський, Лундберг Г., Лундберг Ф., Снежков, Мушинський, Ярошенко, Стретович, Псьол, Лундберг, Фаєвський.

Зокрема, згаданий Стретович Всеволод Іванович, допитаний 22 січня 1929 року згадує під час допиту і Ладю: «Могилянська перекладала на українську листівки до селян».

Які ж тексти «контрреволюційної організації» «Демократичний союз» перекладала українська поетеса з російської рідною мовою?:

«Звернення центрального виконавчого комітету «Демократичного союзу» до всіх трудящих.

Громадяни. У цьому році святкується ХІ-та річниця насильницького захоплення влади більшовиками. За нами 11 років повного безправ’я і поневолення. Зовсім невипадково Кубанський і Шахтинський процеси… Ми закликаємо все чесне, трудове населення союзу республік до активної боротьби з більшовизмом.

Організовуйтесь, захищайте свободу. Геть диктатуру шахраїв і грабіжників. Хай живе демократичне право. Хай живуть установчі збори.

7 листопада 1928 року. Центральний Комітет Демократичного Союзу.»

Згідно з постановою колегії ОГПУ від 9 липня 1929 року засуджена до найвищої міри покарання — розстрілу, із заміною на десять років ув'язнення у таборах. Строк відбувала на Соловках і Бел-Балттаборі — на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Звільнена достроково у 1933 році. Хоча повернулася в Україну пізніше.

Про Ладю Могилянську згадує також репресований поет Марко Вороний у справі №48570 , в протоколі допиту від 22 березня 1935 року. Виписки із цієї справи також вдалося зробити завдяки Олександру Добриці того ж дня, коли знайомився з першою справою поетеси.

«… До 1929 року вона ( Ладя Могилянська – В.С.) приїжджала в Київ і була у мене вдома. У 1934 році, влітку, коли приїхала із Соловецького табору в до Києва також відвідала мене».

В іншому протоколі допиту від 1 квітня 1935 року Марко Вороний згадує одним рядком «… сестра моя (двоюрідна Марія – В.С.) Вербицька і Могилянська були засуджені до 5 років позбавлення волі».

Такі історії повідали протоколи допитів і матеріали справ. Ладя Могилянська , як і Марко Вороний були розстріляні. Про поневіряння, з приходом більшовизму на нашу землю, цих двох світочів української поезії можна писати книги. Поки що обмежусь цитуванням трагічно - пророчого вірша Ладі, написаного у 1918 році:

Коли умирали, то бачили очі рушниць,
Мов черепа мертві очі…
А потім лежали… лежали в траві горілиць,
І вітер рвав струни холодної ночі…

Коли вони вмерли – нечутно і тихо пройшли,
Невинні молитви шептали поблідлі вуста,
А ранкове сонце осяяло купу землі,
І чорную тінь Вартового – німого хреста…

А поруч сміялись волошки в траві на межі,
І ранок справляв своє буйнеє свято…
Розп’ятий! Ти бачиш? Ти чуєш?
Прийди! Поможи! Розп’ятий!

На знімках: Ладя Могилянська у 16 років; з подругою Галею Левицькою в українському одязі; табірні фото Ладі Могилянської.

Владислав САВЕНОК. Журнал «Літературний Чернігів», №2 (102) , 2023 р.

Коментарі (1)

Потапенко Олена | 2023-08-18 10:50

Вітаю, Владиславе Васильовичу! Мабуть, та копія справи, яку Ви переглядали в архіві Служби безпеки України, була передана в Держаний архів Чернігівської області, де й зберігається нині. бо кількамісяців тому я її переглядала. Щодо оригіналу справи, а це багатотомник, - то на жаль, він зберігається у Москві у Центральному архіві фсб росії. Справа навіть була частково опублікована у 2010 році. У нашому виданні "Реабілітовані історією" є кілька нарисів, присвячених родині Могилянських, є посилання на справу Ладі (ту, яка зараз у ДАЧО).
    
 
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Таємна зброя комунальників

SVOBODA.FM