Сила слова Дмитра Іванова

(Репортаж з творчого вечора видатного українського поета з нагоди його 60-річчя)

Час від часу кожному з нас доводиться на власному досвіді переконуватися у правдивості змісту афористичних висловів. До офіційного початку творчого вечора видатного українського поета Дмитра Іванова залишилося ще чимало часу, але зала музею-заповідника Михайла Коцюбинського була вже переповнена.

Закохані у поезію

 - Хто запізнився, той не встиг, — вдало пожартував хтось із тих, хто намарне шукав очима крізь відчинені двері вільного місця.

Та несподіваний дискомфорт виявився нікчемною проблемою для шанувальників таланту Дмитра Іванова — так і залишилися вони у вестибюлі до самого, як мовиться, останнього акорду. Хоча „прозвучав” він майже через три години після початку.

Уже цього факту досить для промовистого висновку: чернігівці не лише закохані у поезію Іванова, але й глибоко поважають його особистість. В багатьох іпостасях. В тому числі — активної громадянської позиції, яка проявляється в діях Дмитра Іванова на посту редактора популярної газети „Гарт”. Однієї з тих (це вже в загальнодержавному вимірі), де ще не порвалася нитка зв’язку з читачами, де не зачах публіцистичний жанр — такий потрібний сьогодні на доказ того, що й „малі українці” не забувають про власну гідність і вміють постояти за себе з допомогою цього видання. Не забуває поет-громадянин-редактор-публіцист про своє покликання служити людям і як депутат-соціаліст в обласній раді.

Це не ліричний відступ. Це синтезований зміст численних виступів, телеграм, дружніх шаржів, що прозвучали на ювілейному вечорі поета.

Нерегламентовані виступи

Прагнучи сказати про це якомога більше, не можна не обмовитись щодо неможливості повного висвітлення перебігу ювілейного вечора. Бо як не закликав виступаючих його ведучий — голова обласної письменницької організації Станіслав Реп’ях до лаконізму, майже кожен з них ламав регламентні рамки.

Свій виступ винуватець події розпочав з вибачення за вже відомі незручності, що, безумовно, є ще одним важливим штрихом до його природної простоти і скромності. Як пояснив ювіляр, він мав можливість скористатися більш просторим залом, але свідомо надав перевагу ось цьому, скромненькому, пов’язаному з великими літературними традиціями і де панує особлива аура, де витає сам дух великого Сонцепоклонника.

Потім ювіляр читав власні вірші. Давні, написані на зорі поетичної юності, і сьогочасні, на декотрих з яких ще не встигло „просохнути чорнило”. Тут варто зауважити, що Дмитро Іванов належить до числа тих майстрів, що (за аналогією) вміє не лише готувати страви, а й подавати їх до столу: вправно пише, виразно читає.

І все ж шанувальникам таланту поета іноді вдається ще глибше зануритись у сутність образів його ліричних героїв і відповідно інтерпретувати їх завдяки оригінальним прийомам декламації. Коли вихованка літературної студії „Муза” Менської середньої школи №1 Наталія Домащенко читала вірш Іванова про матір (а це одна з провідних тем його творчості), багато присутніх не могли стримати сліз розчулення.

А відома в Чернігові учителька-словесниця Ольга Гребницька не тільки зворушила аудиторію майстерним читанням, а й повідомила цікаву історію про живучість справжньої поезії. Незмінний атрибут зустрічей випускників, як відомо, — спомини.

Так от на одній з таких зустрічей, причому випускників „зі стажем”, зайшла мова про Іванова. Понад десять років минуло відтоді, як поет виступав зі своїми віршами у школі, але колишні вихованці Ольги Іванівни добре пам’ятають не лише атмосферу зустрічі з поетом, а й цитують уривки з його творів. Поцікавилась: чи не перечитали, бува, книги Іванова, передбачаючи можливість повернення до цієї теми. Ба, клянуться що ні — дійсно пам’ять утримує.

Після такого несподіваного ракурсу несамохіть пригадалися слова найталановитішого (за визначенням читача у статусі вождя всіх народів) поета: „Слово — полководец человечьей силы”. На основі цієї ремінісценції і виник заголовок цього репортажу.

Поет діє

Чому поезія Дмитра Іванова бере за живе, бентежить серця і душі? Бо він справжній інженер людських душ. Пише Іванов легко, артистично, бо пише про те, що добре знає, що довелося пережити. Але цього, виявляється, не завжди досить.

Як сказав на вечорі видатний український поет, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка в галузі літератури Леонід Талалай, багато досвідчених поетів зверталося до теми післявоєнного життя колгоспного села, але за рівнем її розкриття Іванову немає рівних. Особливість цього феномену (це вже на мій погляд) можна пояснити словами російської поетеси Невелли Матвеєвої: „Поэт не отражать, а столь же — отражаться, не факты воспевать, а действовать пришел”.

Про активну громадянську позицію Дмитра Іванова побіжно вже говорилося вище. Щойно процитовані слова Н. Матвеєвої дають принагідний поштовх для розвитку тези.

І це особливо виразно прозвучало у виступі видатного українського поета, працівника апарату Верховної Ради України Михайла Шевченка, який, окрім власних теплих слів, озвучив поетичне привітання ювілярові Голови Верховної Ради України Олександра Мороза.

Сюрпризом вечора була несподівана поява Героя України, народного депутата України, голови редакційної ради газети „Сільські вісті” Івана Сподаренка.

Столичні гості вручили Дмитру Іванову чи не найцінніші подарунки, що отримав поет-ювіляр того вечора: медаль — знак лауреата Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди, комплект популярної в Україні газети „Сільські вісті”, що майже цілу сторінку присвятила Дмитру Іванову — з чудовою статтею Валерія Ясиновського „Овеснений” та великою добіркою нових віршів ювіляра „Зорі над Україною”.

І не повернуть нас назад
Ні болота, ані потрави.
Мені ще тільки шістдесят!
Гей, гей, рідненькі!
На отави...

Як не позаздрити такому високому оптимізму білою заздрістю.

Твори і дій, Поете! Радуй читача своїм зворушливим Словом.

З привітань, що прозвучали на творчому вечора Дмитра Іванова:

Микола Збарацький, композитор, автор музики славнозвісної „Козачки” на слова Надії Галковської.

Многая літа

Осене красна, яка ж ти пора!
Хто ж де до тебе байдужки!?
Хочеться так оспівати Дмитра
Як оспівав тебе Пушкін.

Душу гойдає шалена любов,
З римою рима римується: —
Це не підступний Дмитро Іванов
Здумавши думу, гартується.

Юність палає у мудрих очах,
Дух Прометея у серці.
З друзів багато вже хто і зачах,
Йосипович — не здається.

І набрякає рядків таїна
Про почуття про єдині:
Місто перлинне, красуня-Десна
І поцілунки джмелині...

Ось де-но тітку везе на візку,
Тітка до нього гукає.
Де ще узрієш картину таку:
Тітку малятко катає.

З миром у класику Дмитрій прийшов,
Славний поет-іменинник.
Зовнішнє каже, що це Іванов,
Внутрішнє каже — Олійник.

Серцем читаю рядки залюбки,
Перли джерельно-цілющі.
Боже, Дмитро геніальний-таки.
Слава ТОБІ, ВСЕДАЮЩИЙ!

Ще не вщухає Славута-Дніпро
І гопакує неначе,
А у Чернігові — юний Дмитро
Мріє, сміється і плаче.

Що-то є слово, і що-то є друк!
Так друкували й „Козачку”.
Ось посміхається щиро онук:
„Дідусю, купи мені тачку”.

Завтра настане, і ранок встає,
Радуйся, душе відкрита!
Хай тобі, друже, зозуля кує
Многая-Многая Літа!

Інесса Вачнадзе, громадський діяч, заслужений учитель України.

Ваша осінь шістдесята

По землі ступає.

Щастя, радості багато

Щиро Вам бажаю.

Прохолоди в дні спекотні,

Тепла — у морози,

Щоб писалися комфортно

Поезія й проза.

Богатирського здоров’я,

Незламного духу,

У роботі і в любові

Юнацького зуху.

Палахкочуть хай вогненно

Ваших слів троянди…

Я вклоняюся доземно

Вашому таланту.

Ваша осінь шістдесята

Відлітає в ирій

Та ще буде їх багато —

І я палко вірю,

Що, як нині, буйноквітно

Їм цвісти щоразу.

Зичить многая Вам літа!

Інесса Вачнадзе.

Василь Щербонос, ветеран „Гарту”

Молодий я, молодий,

повен сили та одваги...

(Павло Тичина)

Будь ще довго молодим,

Повним сили та одваги,

Щоби „Гарт” —

На заздрість всім —

Тримав перевагу

Над всіма у краї ЗМІ

А, може, — і далі...

Одне слово, Дмитре, жми

На усі педалі.

І нагадуй опонентам:

В правді Бог — не в силі...

І людиною, й поетом

Залишайся в стилі

Доброти і простоти,

Що бентежить душу...

... Важко хрест такий нести

Та ти зможеш, друже!

***

Після перегляду сюжету*

Ще глибше я збагнув секрети

Тяжіння не лише земного,

А й редакційного порогу.

Редактор „Гарту” — ас пера

І уособлення добра.

Таким і залишайся, Дмитре,

Як часто кажеш ти: „Вперьод”...

... Хай яскравішає палітра

Твого таланту і чеснот.

***

Зроста, зроста диспаритет

Між добротою й ницістю.

Але стійкий імунітет

У тебе, славний витязю,

До розперезаності вад,

Які нас оточили...

Та стачить — щоби їх здолать —

Тобі — ума і сили.

Щасти на ратному шляху

Тобі всякчасно, Дмитре.

Хай Бог дає тобі снагу

Буть мудрим серед хитрих.

* йдеться про телепередачу, присвячену 60-річчю Д.Іванова

А насамкінець, Дмитре Йосиповичу, дозвольте Вас покритикувати.

...?

Ви (як у тому „апаратному” анекдоті) — багато працюєте. А відтак часом даремно „спалюєте” нервові клітини. Воно Вам треба? Люди чекають від Вас нових поезій.

Цікавих і різних...

Робота, звісно, є робота,
І хоч ти лицар і титан,
Не забувай і у цейтноті
Про шкоду зайвих хвилювань.

До теми:

• ЗОРІ НАД УКРАЇНОЮ. Поезії Дмитра ІВАНОВА