Остап Халавко: «Театр і суспільство повинні рухатись в унісон»

Остап Халавко – студент останнього курсу Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Талановитий хлопець реалізовує себе в багатьох сферах – окрім гри в студентських виставах, він іще грає в театрі в Київському театрі імені І. Франка, займається музикою та бере участь у різноманітних телевізійних проектах.

 Цього тижня студентська трупа акторів, у складі якої грає Остап, в рамках театрального фестивалю завітали до ніжинського глядача з драмою «Потвора».

-         Остапе, вітаю Вас у місті Гоголя та огірків. Як Ваші враження про Ніжин, чи вдячний та уважний у нас глядач?

-         Ніжинська публіка й гостинність - це рай для артиста.  Ми знали куди ми їдемо, керуючись досвідом минулого року, але таке передбачити не могли.  Наша вистава доволі специфічна й сприймється не завжди однозначно, але Ніжинський глядач знову довів своє інтелектуальне розуміння й абсолютно грамотне й точне, я б сазав, гурманне сприйняття вистави. От би завжди такого глядача...

-         Карлман – Ваш герой – який він? Чи слабка він людина? Чому піддався так би мовити, загальному психозу із пластикою обличчя і зробив те саме?

-         Карлман - молодий вчений, асистент Летте ( головного героя, генія, але й потвори). Мій герой - максималіст. Амбітний, як і всі молоді й талановиті люди, які хочуть багато від життя... А оскільки у нього складається все непогано, логічно, що з кожним разом він хоче все більше... Він вірить у себе... Так, він хороша, вихована, скромна людина, але важко у молодому віці, на гребені успіху, контролювати себе й аналізувати власну поведінку. Карлман зосередився на амбіціях й втратив себе.

Чи слабкий? Ні... Ви б змінили обличчя? Особисто я б не насмілився. Якраз навпаки, сила людини тут проявляється у її рішучості. У Карлмана її було багато, вся ініціатива постійно надходила від нього, на відміну від Летте. Він постійно себе відстоював... Та, й зрештою, якщо не брати до уваги моральність, він досягнув, чого хотів.

-         В чому «сіль» драми «Потвора»? Яка, на Вашу думку, її домінантна проблематика?

-         П'єса сучасна й дуже смільво заявляя про актуальні зараз речі. Звичайно, головна ідея - не втратити себе, бо кожна людина є неповторною. Але ця думка набирає зовсім іншого градусу важливості, коли  відображається у сучасному,і без того спотвореному й часто аморальному, світі.

-         Чи є інтелектуально та емоційно комфортною німецька п’єса для нашого глядача?

-          Чи э комфортною німецька п'єса?.. Знаєте, мені дуже боляче дивитись наше телебачення, яке сприймає суспільство, як якусь низькоінтелектуальну масу, й продовжує нав'язувати такий же продукт. Тому театр зобов'язаний удвічі інтенсивніше просвітлювати й виховувати глядача. У Євопі зараз шалені інвестиції, спрямовані на постійне вдосконаленя, осучаснення й актуалізацію театру. Театр має рухатись вперед в унісон із суспільством й навпаки. А оскільки ми хочемо рухатись на Захід, давайте будемо це робити, будемо рости й будемо вдосконалюватись. І у нас це вийде.

-          Чим, окрім гри в театрі, плануєте займатися далі? Які п’єси є у репертуарі трупи?

-          Я навчаюсь на 5 курсі, але паралельно вже граю у театрі ім.Iвана Франка, знімаюсь в кіно, дублюю й озвучую. На 5 курсі є можливість підготувати себе до подальшого «вільного плавання». Щодо музики - так, це чудова тема. Я пишу поезію й музику, маю свій рок-гурт й гастролюю з концетрами. Зародилось два роки тому під час Майдану. Співпрацюю з "Студією Лева". Останнім часом через щільний графік відмовився від концертів й займаюсь записом пісень й випуском їх на радіо. Сподіваюсь, перший хіт вийде в ефір за кілька місяців.  

А щодо нашого репертуару: «Потвора», минулорічна «У пошуках радості», «Абсурд», а зараз ставимо сучасну експериментальну виставу, назви поки що не скажу.