Фестиваль «Київська Русь» відкрили… червоним прапором (фото)

Близько дев’ятої ранку в центрі Любеча чути тихий передсвятковий гомін. Вулички й тихий парк неначе завчасно причепурилися. Гостей поки що мало…

Це той день, один на рік, коли в давньоруському місті буде надзвичайно людно й гамірно – Відкритий фестиваль традиційної слов’янської культури та бойових єдиноборств «Київська Русь». Цього року – шостий поспіль.

Ті, хто приїхав задовго до гучного відкриття, гуляють вулицями навпіл з чоловіками у формі. Вони вже працюють. Деякі ходять у плямистому камуфляжі з чорними кийками на поясі, інші – в монотонних блакитних сорочках, але з дрючками у чорно-білу смужку. А зовсім молоді хлопці з погонами з літерою «К» не пропускають транспорт близько до стадіону. Втім, там уже, попід деревами парку, стоїть пара великих і вельми коштовних джипів.

Офіційно, гучно й… швиденько

О десятій поблизу Спасо-Преображенської церкви відбувається зустріч офіційних осіб. Точніше, театралізовано зустрічають лише одного. Це Юрій Музика – в.о. заступника голови ОДА з гуманітарної сфери. А красуні, що тримають коровай на рушнику, схоже, дещо розгубилися. Так і стоять утрьох. Аж чути, як хтось підказує: «Дівчата, підходьте». Мабуть, ті дівчата очікували побачити когось більш знайомого, аніж молодого Музику, котрий в його нинішньому статусі був у Любечі вперше.

Спробувавши короваю, пан Музика разом з відомим народним депутатом Михайлом Чечетовим зайшли до церкви доріжкою, обкладеною садовими квітами. Вшанування ікони Любецької Божої матері відбулося точно за розкладом.

Традиційно під час фестивалю відкрито скульптуру. Але не в парку і з обличчям. Простирадло урочисто знято з пам’ятного знаку «Хрест» в урочищі «Монастирище». Щоправда, мало хто з місцевих міг підказати, де саме є оте монастирище. Знають те місце за дерев’яним хрестом, котрий вже стояв на кручі понад дніпрянськими луками. Шкода лише, що сучасне начальство людей на відкриття не зачекало, а пішки непросто встигнути за священиками в дорогих авто.

Це ми вже бачили

Урочистості на Замковій горі не відрізнити від таких же подій минулих років. Один в один. Лишень під шаленим тиском на мозок пафосу слів (і їхньої гучності – на вуха) подумалося: «А хто достеменно знає, що тоді було, 1025 літ тому? Тут спробуй-но розберись хоча б у реальній картині того, що відбувалося з півсотні років тому… Та й сучасну ситуацію далеко не кожен повністю осягне».

Загалом квіти лягли до… семи пам’ятників. По 36 гвоздичок. Спостерігати за такою «естафетою» все цікавіше, адже щороку відкривають ще одну скульптуру.

За винятком кількох «родзинок», відкриття і святкування на стадіоні селища мало чим відрізнялося від попередніх фестивалів.

Зокрема, у словах практично всіх поважних гостей звучали згадки й ославлення спільної перемоги народів СРСР у Великій Вітчизняній війні. А пан Чечетов у привітальному слові навіть порівняв окремі держави, що були раніше республіками Союзу, з «дорослими дітьми однієї сім’ї», котрі роз’їхалися по окремих квартирах (гарна знахідка автора промови! Можна й премію дати).

Вправи для міцних рук

На жаль, як звичайно, неначе на другорядних позиціях на цьому святі знаходяться любителі історичної реконструкції та майстри старовинних єдиноборств. Хоча це саме те, що виправдовує назву фестивалю.

Зате один підприємливий чоловік встановив турнік за ціною… 20 гривень. За що така плата? Просто спробувати повисіти! І, схоже, дядько мав непоганий «збір». Секрет у тому, що за 2 хвилини висіння на турніку він обіцяв… 200 гривень. Здавалося б, це не важко. Але перекладина була встановлена на підшипниках і крутилася в руках. Тож навіть худенькі хлопці не могли протриматися оті омріяні 2 хвилини.

До речі, щодо цін. Ціни на шашлик були святкові: 25 гривень. Це за 100 грам! Ціна квасу дуже залежала від «точки»: від 8 гривень на вході до стадіону до 5 у «нетрях» торгових наметів.

Далі – будні

Близько 14-ї години в напрямку Любеча, торохкаючи дороженними шинами по плитах ще радянської дороги-бетонки, пронісся джип англійського виробництва «Range Rover» з держномером 3303. Не інакше, як до святкової сцени поспішав зі столиці якийсь радикальний депутат. Втім, ані секунди я не сумнівався: прибуде він якраз вчасно. Адже у полум’яному виступі він апелюватиме аж ніяк не до тверезої розсудливості слухачів, а до емоцій натовпу.

Обірветься гучна музика. Вщухне гомін. Залишать Любеч останні гуляки, вихоплюючи фарами з ночі яскраві котячі очі. Місцеві, відпочивши від фестивального гамору, візьмуться за буденні справи під пекучим сонцем: у кого помідори, у когось – гарбузи…

А ще невдовзі буде наступне свято – День Незалежності. День, неначе спеціально підібраний на час початку незалежного копання картоплі на городах українців.