Останнє оновлення: 17:05 четвер, 6 лютого
Традиції
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / 140 років залізничники Щорса ремонтують і водять паровози
140 років залізничники Щорса ремонтують і водять паровози

140 років залізничники Щорса ремонтують і водять паровози

На кам’яному постаменті у дворі локомотивного депо «Щорс» завмерли у металі два документи. Вони свідчать про вельми поважний вік підприємства: через півроку депо відзначить 140-річчя.

Це довідка з Центрального державного історичного архіву СРСР та витяг з доповіді міністра шляхів сполучення від 17 січня 1874 року. Документ свідчить, що у жовтні 1873 року було готове до експлуатації «паровозное здание на 9 паровозов на станции Сновская».

А міністр доповідає імператорові, що відкрито «правильное движение… товарных поездов между Гомелем и Базмачем».

За ці роки щорське депо пережило царів і генсеків, революцію і війни і надалі забезпечує рух залізницею. А іноді колектив виконує унікальні для сьогодення роботи. Лише у Щорсі відновлюють паровози часів початку й середини минулого століття. З плином часу і з докладанням умілих рук така техніка з категорії «хлам» стає раритетом.

 
Місто виросло з… майстерні

– Це одне з найстаріших підприємств на території України, – каже В’ячеслав Борщ, заступник начальника депо з експлуатації.

– На вході – табличка, де зазначено 1873 рік. Депо працює з часів царя Олександра ІІ?

– Так. У ті часи було відкрито Ландварово-Роменську залізницю. На одній з ділянок вона зв’язала Гомель із Бахмачем. Доки не з’явилася залізниця, тут був хутір Коржовка, названий так за прізвищем козака, котрий тут оселився – Корж. Відкрили й майстерні з ремонту паровозів. З того часу хутір почав рости. 1873 року відкрилося паровозне депо на семеро стійл.

– Майстерні звели на глухому хуторі?

– Городня була більшою. Однак царя просили, аби там майстерні не зводили, адже від них шум, а від паровозів – дим. Тому майстерні відкрили тут. З’явилися робочі місця. Із сіл на роботу почали сходитися люди. До того ж залізниця зв’язує між собою служби колій, зв’язку тощо. Це й сприяло розвитку нового міста.

– Як працює «карусель», котру перехожим видно з пішохідного мосту через колії?

– Поворотний круг збудували у 1936-37 роках, за радянської влади. На ньому й зараз можна помітити сліди від куль. Круг модернізований. А раніше паровози повертали вручну – не було ані двигунів, ні приводів. Були робітники – «поворотчики», котрі й розвертали паровоз. Працює, як коромисло. Коли заїжджає паровоз, він знаходить таку точку, щоб збалансувати вагу в центрі.

– Важко паровозом «влучити» в таку точку?

– Тоді уже мали досвід, який паровоз як ставити на поворотний круг. Насправді навіть зараз, якщо виникає проблема з електрикою, ми можемо вручну повернути. Один чоловік справляється.

 
Паровоз досі в роботі

Екскурсійний «ретро-поїзд», що курсує столицею України, – зі Щорса. І працюють на ньому щорські залізничники.

– Зараз у Києві організовано паровозний рух. Наш паровоз Л-3055 тягне пасажирські вагони. Ходить у суботу й неділю, а певний час щоденно курсував. Проходить станції Київ-Пасажирський, Київ-Волинський, Київ-Петрівка, Дарниця, Київ-Московський. Таким маршрутом наші локомотивні бригади возять туристів. У відрядження відправляю трьох людей – щоб впоратися з паровозом, потрібні троє.

– На паровозі, що стоїть на території меморіалу в Крутах, зазначено: «Депо Сновскъ».

– Так. А планувалося ще два ставити. Я ставив той паровоз. Працювали у березні, грязюка була... Знадобилися два крани. Прибув відновлювальний потяг з Фастова. На асфальтову дорогу, яка там проходить перпендикулярно до рейок, вклали решітку. Паровоз відтягнули трактором. Встановили спочатку тендер – це та частина, де зберігаються вугілля і вода. А потім поставили й сам паровоз, зчепили їх.

 
Вугільна ера

У кімнаті-музеї, де продовжуємо бесіду, – старовинні й сучасні нагороди, підшивки стінгазет, знаряддя робітників залізниці понад сторічної давнини. Вражає маслянка – і розмірами, і грубістю форм, і величиною носика. То вже плеснеш – мало не буде.

– Це інструмент кочегара паровозу, – співрозмовник демонструє своєрідний сталевий гак, – але тут він рази в чотири вкорочений, бо насправді топка дуже довга. А лопата – один до одного, такою оперували кочегари. Випадково знайшли цю демидівську рейку з написом: «1879 рік» – майже ровесниця тодішньої паровозної майстерні. З такими ліхтарями, на гасі, обхідники оглядали шляхи. Паровози ж переважно оглядали з факелами.

Під склом – давні документи, фотознімки і довідка про готовність «паровозного здания» у 1873 році. Будівлі на сторічних фотознімках цілком впізнавані – зовні вони переважно залишилися такими, як і були.

– Перший начальник депо – Грузов. Більше інформації про нього, на жаль, не збереглося. Тут начальник у 1897 році та всі його інженерно-технічні працівники, – вказує В’ячеслав Георгійович на колаж із півсотнею портретів.

На іншому знімку – люди, задіяні під час промивочного ремонту паровоза. На цьому колективному фото 1900 року працівники майже закрили собою величезну машину, на тлі якої фотографувалися.

 
Бойове минуле

У революційні часи початку ХХ століття робітники страйкували. Тоді (та й, напевно, завжди) депо було найбільшим місцевим підприємством.

– Батько Миколи Щорса працював у нашому депо. Його син у свої молоді роки командиром дивізії – це про дещо говорить, – стверджує В’ячеслав Борщ. – А син покійного Горовцова, машиніста і чергового депо, котрий у свої 16 років партизанив, зараз «засідає» у Державній Думі РФ.

Відзначилися щорські машиністи й у роки війни. Костянтин Мишастий за мужність на фронтових дорогах у 1943 році одержав зірку Героя Соціалістичної Праці. У серпні 1941 року молодий машиніст Микола Кримський під час нальоту відтягнув вагони з боєприпасами за межі станції. Так він врятував від знищення село Часниківку, що за десяток кілометрів від Бахмача. Однак сам загинув.

 
Невдало «перебудували»

Цікавлюся кількістю людей, зайнятих у депо.

– Небагато. Останніми роками – двісті-триста осіб, – відповідає заступник начальника. – Раніше депо працювало у три зміни, було більше півтисячі працівників. Цілодобово ремонтували: паровоз піднімали, промивку робили, ремонт, і – в роботу. Локомотивних бригад, а це машиніст і помічник, було 115. Такий пік був у 1985 чи 1986 році.

– І тут почали «перебудову»…

– Так, поступово скорочувалися обсяги перевезень. Зараз у нас лише сорок машиністів – утричі менше.

– Працювати доводиться зі старою технікою?

– Тепловози, з якими працюємо до цього дня, випущені за часів СРСР. Останній, 2ТЭ116, ми отримали у 1986 році. Вони приписані до депо в Конотопі, там ремонтуються. Проте ремонт виконується раз на півтора місяці, а технічне обслуговування з періодичністю дві доби проводимо ми. Ремонтуємо вагони і думпкари, а також снігоочищувачі системи «таран», котрі чистять усю Південно-Західну залізницю. Перевозимо пасажирів – до Бахмача і назад курсує дизель-потяг, котрий приписаний у Чернігові.

 
«Робимо самі для себе»

На подвір’ї такого, здавалося б, «прозаїчного» підприємства, зустрічаються речі зовсім несподівані. Ліворуч від прохідної – оранжерея. Далі – сонячний годинник, велетенський «кубик-рубік», своєрідний пам’ятник копійці, пальма з пляшок зеленого скла, хатинка на курячих ніжках, казкові персонажі. В затінку під яблунею на залізничних колесах встановлена лава. Уважний гість зможе помітити й «тварин». Сталева коза на газоні, залізний їжак під деревом і навіть «кот ученый все ходит по цепи кругом».  

– У вас подвір’я – неначе музей. Усе власноруч?

– Так, усе робили самі. Це фантазія начальника депо. Віталій Броніславович Зайончковський цього року, 18 вересня, відзначатиме 60-річчя. Починав працювати помічником машиніста понад 35 років тому. Оранжерею будували локомотивні бригади у вільний від поїздок час. Брали «соцзобов’язання» попрацювати два дні на благоустрій. Тут і лимони визрівають.

– Такому благоустрою навіть в обласному центрі позаздрять.

– Робимо самі для себе.

– Один із паровозів став пам’ятником?

– Його встановили за часів одного з попередніх начальників депо – Володимира Григоровича Качура, нині покійного. Він був художником «за натурою». Сам зробив проект пам’ятника. Частину паровоза відрізали й затягнули на постамент.

– Більше тягач не зміг потягнути, – додав працівник депо, присутній при розмові.

– Що означає ця величезна копійка?

– «Копійку слід берегти!» – була приказка одного з начальників депо.


Збільшити

Валентин Виноградов, машиніст тепловозу «2ТЭ116»


Збільшити

Витвори з металобрухту


Збільшити

Сонячний годинник на тлі оранжереї


Збільшити

Пам*ятник копійці


Збільшити

Начальники депо різних періодів у рік 125-ліття депо: Качур В. Г., Зайончковський В. Б., Довгань П. В.


Збільшити

Поворотний круг


Збільшити

Снігоочищувачі залізничних шляхів після ремонту


Збільшити

Вид на депо з пішохідного мостика у давнину


Збільшити

Вид на депо сьогодні


Збільшити

перший начальник депо Грузов

закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Пан Усмішка і його позитив - фоторепортаж

SVOBODA.FM