Рік життя у Вавилонській вежі

Про зустріч з Європою, про життя іноземних студентів і про сучасну поезію наша розмова зі студентом Вроцлавського університету...

Пам’ятаєте біблійну легенду про Вавилонську вежу? Люди почали будувати величезну башту, щоб дістатися до Бога. Щоб зупинити їх надмірні амбіції, Бог наділив людей різними мовами. Через це вони не могли продовжувати будівництво, бо не розуміли один одного…

У Вроцлаві (південно-західна Польща) існує сучасний варіант Вавилонської вежі.

Це – шістнадцятиповерховий гуртожиток, у якому живуть студенти з різних країн Європи, які розмовляють різними мовами і навчаються на магістерській програмі Вроцлавського університету.

Рік у цьому гуртожитку жив хлопець з Ніжина Ярослав Гадзінський.

Ясик - студент факультету міжнародних відносин Київського славістичного інституту, автор збірки постмодерних віршів «48200», лауреат літературних конкурсів «Смолоскип», «Молоде вино» і «Любіть Україну». Він недавно повернувся до рідного Ніжина після навчання на магістерській програмі “Стипендія для молодих науковців”(Stypendium dla młodych naukowców ) в університеті Вроцлава.

 

Занурення в іншу культуру

- Розкажи про свою магістерську програму. Як ти про неї дізнався?

- Дізнався про неї з Інтернету шляхом випадкових пошуків. Головна вимога до стипендіата - написати магістерську роботу польською мовою. Учасників розподілили по різних містах Польщі. Мені пощастило жити у Вроцлаві. Дисципліни мав змогу обирати сам. Вимогою керівництва стипендії було вибрати 5-6 предметів польською або англійською мовою, які б мали стосунок до твоєї спеціалізації. Кілька місяців студенти повинні були відвідувати інтенсивний курс польської мови. Багато енергії йшло на пізнання іншої мов, я записував випадково почуті слова в автобусі або десь на вулиці чи по радіо, щоби запам’ятати і збагатити словниковий запас. Було досить просто туди потрапити. Хоча співбесіда у посольстві Польщі виявилася складною.

- Де ти жив під час навчання?

-Я жив у такому великому гуртожитку, що мав цікаву й трохи дивну назву “Ołowek”, себто перекладається на українську як “олівець”. Головне, що треба добре володіти англійською мовою і бути комунікабельним, тоді в тебе з’являться цікаві знайомства. Потрібно враховувати, що люди за кордоном психологічно поводяться по-іншому, ніж у себе вдома. Тому було цікаво спостерігати за цією мультикультуральною спільнотою різних стипендіатів, в основному від європейської студентської міжнародної програми “Еrasmus Mundus”,– студенти їдуть навчатися на один або два семестри в якусь із країн Європейського союзу (і так у всі 27 країн ЄС). Наприклад, моїм однокімнатником був напівнімець/напівполяк – також досить цікава людина, за освітою економіст. Сусідами також були іспанці та італійці. В цілому, дуже багато було німців (зрозуміло, бо Вроцлав знаходиться недалеко від німецького кордону), чехів, турків, литовців і американців. Люди дуже різні за походженням, освітою, вихованням та естетичними цінностями.

- Яку музику там слухають?

- Я помітив, що люди із країн неєвропейських більше слухають музику національну, навіть часами патріотичну та етнічну. Це пов’язано з певною прив’язаністю до свого менталітету. А глобалізовані європейці якраз слухають іншу музику – в основному різні течії року, панку, хард-кору і ню металу, хіп-хопу, комерціалціалізованого до абсурду стилю r’n’b, рейву, електро, трансу і іншого такого. В них немає якихось певних зачіпок, ті самі німці, італійці, іспанці вважають себе космополітами, для них надмірний вияв патріотизму – це вже певне відхилення від норми і небажання, щоби людину звинуватили в радикалізмі та фашизмі.

- Як ви проводили дозвілля, чим займалися крім навчання?

- Дозвілля - також важливий пункт мого життя, бо Вроцлав – новочесний осередок культури Польщі. Дуже багато цікавих заходів, мистецьких проектів, показів фільмів та приїздів відомих та популярних зірок. Про Вроцлав туристи не так знають, як наприклад про розкручений в туристичних буклетах та гайд-буках Краків чи ту ж Варшаву. У містечку специфічна атмосфера – поєднання середньовічнього і барокового стилю, німецької довоєнної архітектури та різнобарв’я графіті на стінах старих будівель. Така атмосфера сприяє медитації та самозаглибленню. Я був на багатьох цікавих речах, треба лише було встигати слідкувати за рекламними вивісками (щоб не пропустити та не розминутися із чимось яскравим). Наприклад, на фестивалі реклами “Ніч пожирачів реклами”, на експериментальних джазових концертах у відомому вроцлавському клубі „Rura” (бо говорять, що в Польщі шаленими прогресують новаторські форми цього стилю). Можу сказати, що сучасній Польщі страшенними темпами розвивається авангардове мистецтво, цікаво, що це абсолютно не масова культура, держава підтримує та заохочує такі речі.

- “Мареwwwo” – така назва цієї поетичної збірки. Її видає київське відоме видавництво, що створило літературне середовище початку 90-х років MБФ “Смолоскип”. Збірка буде цілісна і розбита на декілька поетичних циклів. Також там буде з десяток перекладів з англійської та польської мови. Тематика розмаїта, але пишеться в основному про якісь технократични і урбаністичні візії, навіяні пульсуванням життя великого міста. Книга буде досить різностороння, бо намагаюся експериментувати над стилістикою і формою. Зроблю презентації на Львівському міжнародному форумі книговидавців, а також у Києві Ніжині і Чернігові.

Фото Ярослава Гадзінського