«Терорист» хотів, щоб його вбили в суді

«Високий Вал» одержав коментар судді, що був очевидцем «терористичних дій із захопленням заручників» у Деснянському суді Чернігова. Нагадаю це відбулося тиждень тому – 7 липня. Цей коментар нам вставили в поле коментарів матеріалу «Захоплення заручників у суді Чернігова не було!!!» учора 14 липня о 20.32.

Автор тексту легко впізнається - суддя, якого я особисто знаю 15 років, і вважаю цього непримітного, розумного чоловіка совістю судової системи – «правда, ще раз правда і нічого крім правди».

Цим матеріалом «Високий Вал», практично закриває коло різнобічної інформації про події з пострілом у суді 7 липня. Адже було представлені такі джерела: "афанец" (неочевидець повідомив про захоплення) - міліція (очевидець) – сестра «терориста»(очевидець) – суддя (очевидець).

Це той коментар, який я не зміг взяти оперативно 9 липня та обнародувати на сайті через термінове відрядження.

Владислав САВЕНОК

«Практически все городские СМИ рассказали о первом в городе вооруженном захвате заложника в здании Деснянского районного суда г. Чернигова. Они не очень разнились описанием событий, что, видимо, объяснимо, так как исходным материалом служило интервью начальника областного управления внутренних дел.

Хотелось предложить вниманию, еще одну версию, отличную от первой, милицейской. В ниже цитируемом документе есть ряд купюр, связанных со ссылками на конкретные персоналии либо какие-то детали, что не мешает воспринять его как завершенную информацию. Итак, …

"...07.07.2008 ...після 14 год. ...хтось із працівників суду ... повідомив, що була стрілянина у кабінеті судді Рахманкулової І.П. і поранено співробітника міліції. Вирішивши все перевірити на місці, я ...піднявся на другий поверх, де розташований кабінет цієї судді.

На поверсі знаходились люди, дещо більше, ніж звично, мабуть, викликані по справах, що розглядались та працівники суду. Щоби потрапити до кабінету судді, із коридору потрібно ввійти до приймальні, а з неї безпосередньо до суддівського кабінету. У приймальні знаходилось десь троє-п'ятеро людей, працівники суду.

Двері з приймальні до кабінету Рахманкулової були відкриті і я безперешкодно зайшов до середини, де побачив трьох чоловік. У самому кінці кабінету, напроти вікна, обличчям до входу, стояла суддя, безпосередньо перед тією, спиною до судді, в інвалідному візку сидів чоловік, котрого я не знав, перед тим чоловіком, обличчям до нього, стояла старша секретар суду Ярина О.А., ведучи розмову з незнайомим чоловіком, у подальшому мені стало відоме його прізвище, як - Мельник.

У нього на коліні лежала права рука, в якій він тримав предмет, який походив на пістолет, ствол того був спрямований у напрямі входу до кабінету. Ярина відрекомендувала мене Мельникові... Він щось сказав у відповідь, із чого було зрозуміло, що це він збагнув. Ярина продовжила щось говорити, звертаючись до Мельника.

Зміст цього зводився до умовляння Мельника відпустити суддю, при цьому Ярина себе називала племінницею тієї, зверталась до його людських почуттів, казала про наявність сім'ї, дітей у судді, призивала того звернути на це увагу.

Слід зазначити, що таку розмову у формі умовляння Ярина вела з Мельником на протязі майже двох годин, під час перебування поруч із тим. При цьому вона наводила якісь життєві та побутові подробиці, згадувала різні історії, він підтримував ці розмови, особисто вважаю, що у значній мірі саме завдяки цим її розмовам на різні теми був зменшений агресивний та войовничій стан Мельника під кінець розв'язки цієї події.

Перший раз я пробув у кабінеті Рахманкулової протягом декількох хвилин, впевнився, що він дійсно має якусь зброю, що, безумовно, складало загрозу для будь-кого з тих, хто перебував поруч і вийшов, щоби вживати якісь заходи. У коридорі хтось із працівників суду на моє питання пояснив, що до міліції вже зателефонували й повідомили про подію.

На другому поверсі знаходився помічник прокурора м. Чернігова Х., який сказав, що він зараз зателефонує ще і до прокуратури міста. Коли я почав спускатися із другого поверху, біля вікна побачив працівника судової міліції, у якого на животі була розстебнута формена сорочка, із під тієї проглядалась майку білого кольору, в нижній частині якої була видна пляма червоного кольору, яка мала форму майже рівного кола, на мій погляд, діаметром 15-20 см.

Працівник міліції присів на підвіконня і голосно стогнав, біля нього знаходилось двоє медичних працівників. Співробітник міліції благав тих щось зробити, аби полегшити біль, ті ж казали про необхідність швидкої госпіталізації. В цей час медики підняли нижній край його майки, в нижній частині живота на шкірі чітко проглядалась темна пляма діаметром близько 1 см, крім того, були ще якісь темні сліди, щось подібно до кола більшого діаметра, але я не розглядав.

Медичні працівники прямо на підвіконні почали надавати міліціонерові необхідну допомогу. Через відкриті двері приймальної судді М. біло видно, що Х. телефонує, я підійшов туди, почув, що той розмовляє з в.о. прокурора м. Чернігова К. Я теж узяв слухавку і повідомив тому, що ситуація у суді небезпечна, оскільки особою, яка стріляла захоплено двох заручників, крім того, попросив як найшвидше вжити якихось заходів.

Після цього я вирішив знову повернутись до кабінету Рахманкулової і знову таки без жодних перешкод із боку Мельника вільно пройшов туди. З останнім, секретар Ярина продовжувала вести розмову, знову умовляла того відпустити суддю, казала. що переживає за свою "тітку", дітей тієї. Мельник відповідає на це, не погоджуючись, скаржився на те, що не може належним чином вирішити свої питання. Я також долучився до цієї розмови, але про зміну його намірів нічого не свідчило.

Через декілька хвилин я вийшов у коридор, щоби пересвідчитись, чи змінилось щось, але ніяких працівників правоохоронних органів ще не було, втім хтось закричав, що прибула міліції і дійсно з'явилось декілька співробітників міліції. Двоє чи троє у захисній екіпіровці підійшли до дверей, що вели з коридору до приймальні, із тими був і начальник Деснянського відділу міліції Чернігівського міського відділу УМВС України Р.

Як мені здалось, ці перші працівники міліції мали намір зразу ж увірватись до кабінету судді, тому я їх попередив, що там були ще людини, а у нападника був пістолет. Знову повернувшись до кабінету судді, я спочатку попросив вийти у коридор М. та ще двох чи трьох жінок, співробітниць суду, які стояли на порозі між кабінетами судді та приймальної, щоби ті не наражались на небезпеку, оскільки з приходом працівників міліції ситуація могла змінитися.

Тоді ж я намагався випровадити з кабінету і Ярину, але вона категорично відмовилась, пояснила, що бажає залишитися, а я більше не наполягав. По коридору я ще побачив молоду жінку з двома дітьми віком п'ять – сім років, поруч із тією стояла ще одна жінка, знайома мені юрист К., були ще інші люди, всіх їх я також попросив залишити другий поверх. В цей час почали прибувати ще співробітники міліції, у формі та цивільному одязі, а також, мабуть, працівники інших спецслужб, тощо.

Серед тих були керівники обласних управлінь МВС Катеринчук І.П. та СБУ – Роговой М.О. Прямо у коридорі я на прохання когось із присутніх, хто відрекомендував мене як особу, що безперешкодно заходить до нападника, розповів про обстановку всередині кабінету та, для більшої наочності, намалював схему приймальні та кабінету Рахманкулової, відобразивши розташування речей та місцезнаходження всіх людей. Прибулі розпочали свою роботу, а я знову вирішив повернутись до кабінету, де з нападником залишалось двоє... Ситуація там не змінилась, Рахманкулова, як і раніш стояла за спиною Мельника, проти вікна, на якому були жалюзі у майже закритому стані.

Хочу ще раз наголосити на тому, що Ярина, майже не зупиняючись, весь час продовжувала розмовляти з нападником. Вона навіть ставала навколішки і благала того відпустити Рахманкулову. Я також неодноразово звертався до нього з пропозиціями звільнити суддю, скласти зброю.

Він підтримував таку розмову, не погоджувався це роботи, разом із тим на мої питання стосовно того, чого ж конкретно він домагається чи чого хоче, Мельник жодного разу не дав ясної однозначної відповіді. Зміст його пояснення зводився до того, що він у даному випадку не згоден із проголошеним суддею Рахманкуловою рішенням і його поведінка пов'язана саме з цим. Він розповідав, що і раніш звертався з позовами до судів, крім Деснянського районного суду м. Чернігова він називав і Чернігівський окружний адміністративний суд, скаржився, що його позови задоволені не були.

Я йому казав, що це, можливо, були і правильні рішення, тому йому було відмовлено в задоволенні позовів, але, якщо він вважав рішення неправильними, казав про існуючу можливість їх, оскарження. На це, Мельник, не аналізуючи судові рішення і не приводячи прикладів їх неправильності, в розмові проводив основну тезу, що такі рішення приймались ледве не спеціально проти нього. Більш того, саме цікаве було в тому, що він, вважаючи судові рішення неправильними, не перекладав за це вину безпосередньо на конкретних суддів, хоча і називав ряд прізвищ суддів, як Деснянського районного суду м. Чернігова, так і окружного адміністративного суду, котрі такі рішення постановили.

Хочу звернути увагу на одну з його фраз, коли він сказав, що лише він подасть заяву до суду, так тут же негайно змінюється законодавство, яке погіршує його права. Я також питав його, чи має він якійсь претензії щодо роботи судді Рахманкулової, якою постановлене рішення, що призвело, то такої кризової ситуації.

На це Мельник у присутності як самої Рахманкулової, так і Ярини відповів негативно, заявив, що винна система взагалі. В цей момент я попросив його відпустити Рахманкулову, оскільки до неї у нього претензій немає і запропонував йому, щоби з ним залишився я, але він на це нічого не відповів.

Мельник підтримував наші розмови з ним на всі теми. Так, наприклад, я йому сказав, що десь подібна ситуація виникала декілька років тому назад в одному з районних судів області, коли засуджений погрожував життю судді-жінки і це врешті-решт призвело до звільнення тієї з роботи. Я спитав Мельника, чи не хоче він і даному випадку цього. Він зразу ж почав заперечувати, навпаки, сказав, що не хоче щоб із-за нього суддя пішла з роботи.

У розмові з ним, Мельником висловлювалась така думка, що він хотів би померти тут, саме у суді. Весь час він казав про те, щоби вже скоріш починався штурм та стрілянина, аби загинути. Я йому вказував на безглуздість такої загибелі, оскільки це б призвело до такої не лише одного його, а і судді та інших осіб, хто перебував у цьому кабінеті.

На протязі всього часу першого етапу мого спілкування з Мельником, а це було десь із годину чи більше, із боку того жодних конкретних вимог не надходило. Спостерігаючи за ним на протязі цього часу, я також спочатку не зміг скласти про нього якоїсь однозначної думки.

Він вів себе достатньо спокійно, весь час, тримаючи пістолет направлений на вхід, мав можливість за допомогою зброї контролювати простір перед собою та людей, що були перед ним, в даному випадку Ярину та мене. Він сам не казав, що буде стріляти, але коли Ярина його запитувала, чому ж він не стріляє, той їй відповідав, щось на зразок того, чи вона в цьому сумнівається.

Казав, що був в Афганістані, має досвід користування зброєю та щось казав про те, що він вправний стрілець, нібито снайпер чи щось таке. Безумовно, всі ми присутні розцінювали такі його слова, як готовність застосувати ним зброю, в разі прийняття ним такого рішення. Можливо, це була бравада з його сторони, але ми вже знали, що до цього він застосував зброю, коли вистрелив у міліціонера, явно він її демонстрував і нам, таким чином, особисто я вважав, що він міг стріляти.

До того ж, його постійні розпитування про те, чи вже зібрались всі міліціонери зі зброєю, чи є вже довкола суду снайпери, що його бажають вбити, наводили на думку, що він готовий до збройного вирішення конфліктної ситуації, навіть за умови своєї загибелі під час цього. У мене навіть склалось враження, що він бажав саме такого розвитку події і не дуже переймався ймовірністю своєї загибелі при цьому та інших людей, що були поруч.

Ситуація переломилась на краще десь через годину, після захоплення Мельником судді, коли той уже дещо розслабився, і вже спокійно продовжував розмову. Так, у цей час він розповів мені про своє навчання у м. Харкові, а я йому про свій період навчання в цьому місті, хоч і в різі часи, також він розповідав про службу в армії, роботу у м. Славутичі, травму, отриману на будівельних роботах, тощо.

Усе це свідчило про якусь його більш спокійну подальшу поведінку, можливість вирішення цієї ситуації без застосування зброї, особисто я вважав, що він уже готовий віддати зброю. Тому через деякий час я вийшов до коридору і сказав присутнім, що можливо через двадцять-тридцять хвилин він заспокоїться.

Потім я попросив Ярину принести води, та була відсутня десь п'ять-сім хвилин, коли ж вона повернулась, ми ще трохи поговорили і я впевнився, що внутрішньо Мельник, готовий припинити свої дії. Саме тоді я запропонував йому ще з кимсь переговорити, він відповів, що це йому не потрібно.

Я ж пояснив, що у приміщенні перебуває багато керівників правоохоронних органів, сказав, що є два генерали – міліцейський та служби безпеки, знову запропонував переговорити можливо з ними, він знову відповів негативно. Я ж наполіг і сказав, що це б не було зайве, аби уникнути штурму та стрілянини. Тоді він погодився, спитав, хто з них головніший, я пояснив, що обидва, але у своїх відомствах.

Він ще повагався та з моєї підказки, погодився переговорити з керівником УМВС. Після цього я вийшов до коридору і попросив зайти до кабінету, як я сам тоді сказав, "головного міліціонера", оскільки я не знав ім'я та по батькові того. Катеринчук зайшов, відрекомендувався, почалось спілкування і тоді вперше виникла тема про необхідність надання для Мельника путівок, що Катеринчук пообіцяв погодити.

Вони вже вдвох обрахували цей термін путівок у 135 днів. Тут я вже не стримався й спитав у Мельника, навіщо це йому, якщо у розмовах до цього він заявляв, що збирається зараз умирати. Справа в тому, що у розмові зі мною Мельник до цього казав, що у нього лінія життя тягнеться лише до 42 років, а зараз йому саме стільки. Розмова йшла спокійно, тому я знову вийшов із кабінету, щоби забрати свої телефон та ключі... Коли ж я через декілька хвилин повернувся, то у Мельника вже зброї не було.

Ще раз підкреслюю, що значна доля у тому, що не виникло ситуації, пов'язаної з необхідністю застосування зброї, полягала саме в тому, що секретар суду Ярина на протязі майже двох годин умовляла Мельника не вдаватись до крайніх заходів, і це мало позитивні наслідки.

Особисто до мене, коли я виходив від Мельника декілька разів із різними конструктивними порадами та пропозиціями звертався начальник управління СБУ Роговой М.О. Працівників міліції це, на мій погляд, якось менше цікавило, хоча я виходив із кабінету декілька разів щоби намалювати плани кабінету, розташування людей, робив якийсь малюнок пістолета.

До речі, Мельника, мабуть, дратував постійний шум у коридорі, я бачачи це, двічі чи тричі виходив і просив, щоби було тихше, оскільки велись гучні розмови, в тому числі і по телефонах, вважаю, що це можна було робити і на віддаленні від кабінету, аби не спровокувати Мельника, але на це працівники міліції не дуже звертали уваги, навіть Роговой М.О. робив тим зауваження."

Конечно, в этом изложении развитие событий отличается от версии, предложенной областным руководителем силовой структуры в прессе. Видимо, по прошествии некоторого времени, все станет на свои места.

Хотя и сейчас есть много вопросов. Так, начальник УМВД области утверждает, что говорил с Мельником 20-30 мин., а кто же говорил с тем полтора часа до того?

Катеринчук говорит, что пистолет ему отдал сам Мельник, а одна из очевидиц утверждает, что тот передал его секретарю суда и лишь после, от той пистолет попал к "главному милиционеру"?

Также никто из находившихся в кабинете с Мельником не слышал никаких переговоров с тем руководителя милиции через дверь. Так были ли, вообще, такие переговоры?

Кто тот, автор версии, изложенной выше? Почему этот человек на протяжении всего времени захвата заложницы находился в одном кабинете с той, почему так свободно перемещался по зданию суда?

Из текста следует, что он, по-видимому, не является сотрудником милиции или службы безопасности. Какие же у него были полномочия на ведение переговоров до появления Катеринчука и кем они были санкционированы?

Возможно, это представитель какой-то неизвестной спецслужбы, поэтому он и не назван. Вместе с тем, сотрудниками суда подтверждается присутствие такого лица рядом с заложницей на протяжении всего времени его задержания. Может быть на этот вопрос тоже сможет ответить сам Катеринчук?»

P.S. Той, хто поставив цей коментар на сайт нібито не знає суддю, який спокійно ходив по суду. Цього суддю, до речі, бачили і ми журналісти, коли чекали близько години, коли будуть вивозити Мельника.

І останнє, всі, хто вивчав Мельника, прекрасно зрозуміли, що Олександр - розумна людина. І він тому не перешкоджав «курсуванню» цього судді, що, його представили, як працівника суду, по-друге, розумний Мельник з першого погляду збагнув, що перед ним розумний та адекватний чоловік, що не боїться зброї. Думаю, це у Мельника викликало одночасно і повагу.

Владислав САВЕНОК