Злодії знайшли гроші під собачою будкою

Уночі в селі Пальчики Козелецького району Чернігівщини пограбували сестер Артем’юк. Бандити забрали банку, де пенсіонерки зберігали 8 тис. грн.

— Ти, дітка, з міліції? Може, злодюг знайшли? — зустрічає біля хати 72-річна Пелагея Артем’юк.

Вона якраз збиралася давати курям їсти. Плаче. Ховає в рукав скалічену праву руку.

— Каліка я, — зітхає. — І сестра моя Соня — теж. Обоє інваліди другої групи з дитинства. У війну хата горіла. Мама нас рятувала, через вікно викидала. Соня вдарилася головою. Із тих пір на неї й хворіє. Я руку й ногу пошкодила. Заміж так і не вийшли. Батьки, коли помирали, заповіли: «Соню в психлікарню не здавай. Сама доглядай». Отак удвох і живемо. По 600 гривень пенсії отримуємо. Із хазяйства маємо кота, курей та собаку.

П’ять років тому сестер пограбували.

— Тоді прийшли троє, витягли шибку у веранді. Забрали дві чотириведрові каструлі пшениці, п’ятнадцять банок варення, огірки, сковорідки, чавунки. Ми з сестрою у вікно кричали, на поміч звали, та ніхто не прийшов.

Останні роки жінка активно складала гроші.

— Збирала копієчку до копієчки, на всьому економили, — плаче Пелагея Степанівна. — Думала, не дай Бог, першою помру, щоб було за що поховати. А потім щоб хтось і Соню до смерті доглядів за ті гроші. Щоб не віддав у психушку.

Минулого року пенсіонеркам подарували цуценя. Пес виріс великим. Пелагея Степанівна вирішила: стерегтиме гроші. У хлівці під будкою закопала банку з 8 тис. грн. Посадила собаку на ланцюг.

Нападники вдерлися близько другої ночі.

— Блискавка того вечора була, — згадує господиня. — Я не спала. Соня полізла на піч. Аж чуємо: хтось шкребеться. То злодюги лом заклали, двері у веранду відчинили. Я пішла у сіни, а сестрі кричу: ”Зачинися в хаті!”. Мені назустріч двоє в масках і перчатках. Один до горла щось гостре підставив, повалив. Каже другому: ”Насілуй!”. А той подивився і каже: ”Із нас на сьогодні баб досить”. Від страху я зомліла. Коли отямилася, нікого не було. Кинулася за ворота, дивлюся, на розі вулиці стоїть іномарка, а біля неї багато мужчин. Хваляться: ”Добре ми сьогодні поживилися”. І тут мені тенькнуло: ”Гроші!”. Я в хлівець. Собака лежить нерухомо, будка на дрова перекинута, під нею розкопано. Ноги підкосилися. Упала біля собаки і заголосила: ”Жучок, чого ж ти не зберіг?”. Ледь доповзла до вулиці, стала кричати, людей кликати. А Жук завжди злий, а то лежить і мовчить. Вони його чи оглушили, чи притруїли.

Сусіди подзвонили в сільраду, звідти повідомили в міліцію.

— Наїхало міліції повен двір. Порожню банку знайшли в бур’яні, — каже Пелагея Степанівна. — А тоді, щоб злодюг шукати, а вони в хаті все перерили, порозкидали. Знайшли гроші під матрасом. Кажуть: ”Ви, бабо, самі заховали, тепер не пам’ятаєте де”. А я й кажу: ”Це пенсії ми з сестрою поклали напередодні. Ще й невістчину отримала, збиралася віддати.”А міліціонери наче не чують. Копирсаються. Мені складати однією рукою важко. У мене горе, а вони ще й нагримали: ”Бабо, не обурюйтесь, а то тисячу штрафу за кущ маку випишем”. У мене в городі мак-самосійка виріс. Закусила губу, заплакала і замовкла.

— А хто знав, що у вас гроші у хлівці під собачою будкою?

— Тільки сестра. Вона все розуміє, що говорю. Я приказувала: ”Дивись, як умру, прийдуть ховати, гроші — під Жуком. Та вона нікому розповісти не могла. Побачити ніхто не міг. Із нової пенсії ще не встигла покласти. Раніше додавала в баночку, тільки коли були купюри по 100 чи 200 гривень. І все робила в хлівці. Сама ж нікому не казала.

У Пальчиках кажуть, що до пограбування причетний хтось із селян. Міліціонери поки що нікого не знайшли. Пес Жучок за два дні оклигав.