Карному розшуку України 90 років

9 серпня 1918 року Рада Міністрів УНР ухвалила Закон про статус Української державної варти, згідно з яким у губерніях, отаманствах і повітах при державній варті створювалися карно-розвідувальні відділи.

Їх було тимчасово підпорядковано Міністерству внутрішніх справ. Надалі вони мали перейти до Міністерства юстиції.

Карно-розвідувальні відділи були автономними. Їх начальники призначалися за згодою прокурора відповідного окружного суду і безпосередньо підпорядковувались у губерніях губернському старості, в отаманствах - міському отаману, у повітах - повітовому старості.

Загальне керівництво здійснював інспекторський відділ Державної варти. Склад карно-розвідувальних відділів наочно ілюструє, наприклад, штат Одеського губернського карно-розвідувального відділу. Він складався з начальника відділу, трьох його помічників, 11 начальників району, 22 їх помічників, 60 агентів, завідувача антропометричної частини, двох його помічників, фотографа, його помічника, завідувача столу приводу, дресирувальника собак, секретаря і скарбника.

За Директорії карно-розвідувальні відділи були перейменовані на карно-розшукові відділи і входили до складу народної міліції.

Правовою базою організації карного розшуку УРСР став декрет РНК від 16 квітня 1919 року «Про організацію карного розшуку», який не тільки юридично закріпив правове становище вже діючих у деяких містах карно-розшукових установ, а й визначив їх єдину на території республіки організацію.

Карний розшук УРСР був підпорядкований Народному комісаріату юстиції і складався із судово-карного розшуку, в обов'язки якого входило вжиття оперативно-розшукових заходів, і судово-карної міліції, на яку покладалося здійснення дізнання.

Згідно з Положенням «Про органи карного розшуку і судово-карної міліції», затвердженим Народним комісаріатом юстиції 11 травня 1919 року, центральним органом, який здійснював загальне керівництво карно-розшуковою справою на території України, була Центральна секція судово-карного розшуку (Центсудкарроз) у складі: інспекторської частини судово-карного розшуку, інспекторської частини судово-карної міліції, реєстраційного бюро, розплідника собак-шукачів, курсів для підготовки агентів та редакції газети «Известия Центсудугроза».

На місцях - у губерніях, губернських містах та повітах - при контрольно-слідчих підвідділах відповідних виконкомів рад створювалися секції судово-карного розшуку (губсудкарроз, міськсудкарроз, повітсудкарроз).

На агентів карного розшуку покладалися обов'язки «здійснювати неослабний нагляд за злочинним елементом і запобігати скоєнню злочинів, а також проводити розшук як щодо підозрюваних у скоєнні злочинів, так і предметів та слідів, що можуть привести до розкриття злочину».

При цьому вони мали право користуватися послугами філерів, тобто осіб, які не перебувають на службі, але дають «вказівки для розкриття злочину, розшуку викраденого та затримання злочинця за визначену плату». Положення про органи карного розшуку та судово-карної міліції було першим нормативним актом, який юридично закріпив інститут таємної агентури в діяльності карного розшуку.

Організацію карного розшуку у масштабах республіки було закінчено наприкінці 1921 року. Тоді на території України функціонувало 12 губернських управлінь, 87 повітових відділів, 131 міський карно-розшуковий стіл.

У серпні 1923 року Укрцентррозшук і Головміліцію було об'єднано в Головне управління міліції і розшуку УРСР. Процес об'єднання тривав близько 3 років. Згідно Положення про робочо-селянську міліцію, ухваленого ВУЦВК і РНК республіки 10 листопада 1926 року, карний розшук став складовою частиною міліції.

Карний розшук - це одна з найважливіших служб міліції, обов'язком якої є здійснення оперативно-розшукових заходів з метою запобігання, припинення та розкриття злочинів, а також розшуку злочинців.

В Україні оперативно-розшукова діяльність регламентується Законом «Про оперативно-розшукову діяльність» та відомчими підзаконними актами. Згідно Кримінально-процесуального кодексу України карний розшук є органом дізнання і може проводити слідчі дії щодо встановленої категорії справ. Систему органів карного розшуку очолює Головне управління кримінального розшуку МВС України. На місцях вони безпосередньо підпорядковуються керівникам органів МВС і звітують про свою роботу перед вищим органом.

На Чернігівщині Управління карного розшуку вже більше року очолює майор міліції Валерій Костильов.

Це людина, яка майже увесь час пропрацювала оперативником. І тому знає про роботу розшуку усе. За організацію розкриття резонансних злочинів він неодноразово був відзначений  керівництвом як обласного управління, так і міністерства внутрішніх справ України.

Тільки за останній місяць оперативниками відділу розслідування вбивств Управління карного розшуку УМВС було розкрито чимало резонансних злочинів. Останній з яких - вбивство 11-річної дівчинки в Мені. Чотири доби знадобилося працівникам управління аби розкрити цей злочин.

До дня карного розшуку міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко особисто нагородив Валерія Миколайовича найвищою нагородою МВС - іменною зброєю.

Також ще один виходець карного розшуку на сьогоднішній день - перший заступник начальника УМВС України в Чернігівській області полковник міліції Сергій Потапенко - теж був відзначений іменною табельною зброєю.

15 квітня в обласному Управлінні міліції зібралися представники оперативних підрозділів карного розшуку Чернігівщини, які отримали від керівництва нагороди та відзнаки за їх нелегку, але дуже корисну справу.

Тож щиро вітаємо людей цієї нелегкої і мужньої професії з ювілеєм служби та  бажаємо нових успіхів у праці й усіляких гараздів в особистому житті!